Енні Гейл стала першою жінкою в Британській імперії (Канада тоді була її домініоном), яку обрали до міської ради. Джудіт Лішман, яка написала біографію Енні Гейл, назвала її однією з найкращих громадянок, які коли-небудь були в Калгарі й усій Британській імперії. Далі на calgarynka.
Переїзд до Калгарі та перші активістські прояви
Справжнє ім’я Енні – Ханна. Вона народилася 29 грудня 1876 року в англіканській родині Ролінсонів у графстві Вустершир, що в західній частині Англії. Її батько був торговцем бакалійними товарами, а мама допомагала батькові з веденням бізнесу.
Енні (це було її прізвисько) відвідувала школу для дівчат і ще в юності продемонструвала високий рівень інтелекту, будучи однією з перших дівчат, які склали вступний іспит до престижного Оксфордського університету. Незважаючи на блискучі результати, жінкам тоді ще не дозволялося відвідувати університет, тож його студенткою Енні так і не стала. Після того, як батько помер від пневмонії, Енні взялася за сімейний бізнес.
До Калгарі вона переїхала в 1912 році разом зі своїм чоловіком, інженером-будівельником Вільямом Гейлом, та їхніми двома синами. Тут Вільям почав працювати в міському інженерному департаменті помічником інженера.
Енні не була активісткою, допоки не зіткнулася з місцевою несправедливістю. Калгарські торговці уклали контракти з фермерами провінції Британська Колумбія і продавали лише їхні овочі, не бажаючи співпрацювати з фермерами з Альберти. Привезені з Британської Колумбії овочі були низької якості, але місцеві торговці все одно не хотіли розривати встановлені контракти.
Згодом було створено Лігу споживачів жінок для боротьби проти угод між місцевими торговцями та фермерами за межами провінції, до якої Енні відразу ж приєдналася. Ліга змогла досягти позитивних результатів, і, зрештою, торговці почали купувати овочі в місцевих фермерів. Через деякий час Ліга встановила кіоск із продукцією місцевого виробництва на північно-східному розі 3rd Street та 4th Ave.
Зростання громадської репутації та обрання в раду
У 1914 році Енні заснувала садовий клуб «Вакантні ділянки», офіс якого знаходився в міській Ратуші. Клуб мав на меті збільшувати виробництво овочів та фруктів під час війни; довести, що Альберта може вирощувати врожай так само добре, як Британська Колумбія. В найбільших обсягах клуб вирощував картоплю, в 1917 році картопляних ділянок було понад 6000.
Ліга споживачів вирішила підтримати клуб і влаштувати картопляний ланч у готелі Palliser, щоби підтвердити думку про те, що в Альберті можна успішно вирощувати овочеві культури. Енні додатково організувала ще й аукціон квітів, вирощених на пустирях, завдяки чому заробила 800 доларів для Патріотичного фонду.
У 1916 році Гейл організувала першу в Канаді жіночу асоціацію платників податків. Громадська репутація Енні постійно зростала. Тоді й стало зрозуміло, що згодом її зможуть обрати на державну посаду, оскільки у 2016 році жінки Альберти отримали право голосу та право бути обраними на державні посади. Так і сталося: у 1917 році її висунули як кандидата на громадянських виборах відомі калгарці, як-от прем’єр-міністр Річард Беннет, англіканський єпископ Вільям Кіпріан Пінкхем, перша жінка-магістрат Еліс Джемісон та інші.
Енні підтримала Федеративна асоціація платників податків. Вибори 1917 року були першими, де використовували систему пропорційного представництва, яку розробив і впровадив міський клерк Джон М. Міллер. Внаслідок голосування Енні 10 грудня стала шостою з дванадцяти обраних олдерменів. Це зробило її першою жінкою в Британській імперії, яка стала олдерменом (членкинею міської ради).
The Canadian Magazine в 1917 році писав, що місіс Гейл саме та жінка, яка зобов’язана бути в публічному житті, адже вона жіночна, витончена, магнетична особистість без агресії чи пихатості, а ще володіє високими манерами.
Боротьба за рівність
Сповнена рішучості внести зміни в тогочасне суспільство Енні пробула на посаді протягом трьох термінів. У раді вона очолила Спеціальний комітет з питань високої вартості життя, Консультативний комітет громадського ринку та Комітет ветеранів. Вона продовжувала підтримувати державний ринок, однак колеги не надто поділяли її погляди. Тоді Енні зрозуміла, що, якщо на державних посадах не буде жінок, крім неї, то інтереси бізнесу завжди переважатимуть над суспільним добробутом, наприклад, питанням справедливого виробництва їжі.
Її погляди на рівні можливості роботи для жінок виходили за межі виборної посади; вона також виступала за те, що не лише чоловіки, а й жінки можуть виконувати ручну роботу в департаменті парків. Таку пропозицію колеги-радники теж сприйняли зневажливо.
Гейл належала до групи Calgary Forum, яка виступала проти дитячої праці та підтримувала рівну оплату за однакову роботу для всіх. Загалом, вона була надто оптимістично налаштована щодо того, коли жінки зможуть досягнути рівності з чоловіками та й загалом усі люди стануть рівними, незалежно від не лише статі, а й походження, раси тощо. Гейл боролася за тих, кого суспільство ігнорувало, проте тоді такі ідеї ніхто не сприймав усерйоз.
Новий напрям діяльності та нова посада
Залишаючись вірною проблемам, які її хвилювали, Енні також прагнула реформувати умови перебування в міській в’язниці та калгарську систему охорони здоров’я, зокрема, вважала, що лікарні мають перебувати під контролем місцевої влади та фінансуватися державою. За це вона почала виступати після того, як дізналася, що худоба на фермах отримує більше медичної допомоги, ніж вагітні жінки.
У 1918 році їй навіть вдалося провести лікарняний плебісцит. Однак чиновники, які проводили реформи в системі охорони здоров’я, не підтримали Енні, вони не помічали проблем в тогочасній системі охорони здоров’я, стандартах харчування тощо.
В 1923 році Енні стала першою жінкою в Канаді, яку обрали на посаду виконувача обов’язків мера, а після цього вона пішла з посади. Залишити міську раду Енні змусили впливові люди, які виступали проти її ініціатив. Вони погрожували зробити так, що її чоловік не зможе нікуди працевлаштуватися, якщо вона вирішить балотуватися знову. Через це Енні більше не балотувалася до ради, але на муніципальних виборах 1924 року була висунута як кандидат від Лейбористської партії до Шкільної ради Калгарі.
Тож Гейл змогла повернутися до мерії, щоправда, не як олдермен, а як довірений член Шкільної ради. Її завданням було відновити політику, відповідно до якої Шкільна рада має оплачувати дітям операції на очі, ніс та горло, однак цього зробити не вдалося.
У травні 1925 року Енні поїхала до Ванкувера, оскільки захворів її чоловік. Сім’я вирішила, що прибережний клімат сприятиме його лікуванню. Тримісячна відпустка затягнулася, оскільки вони вирішили залишитися жити у Ванкувері. Відхід Енні від політики створив політичний та соціальний застій у Калгарі.
Померла Енні Гейл в 1970 році у віці 93 років. На той час вже багато реформ, які вона колись відстоювала, таки реалізували. За короткі дванадцять років перебування в Калгарі вона зробила більше, ніж деякі тогочасні політики-чоловіки. Гейл значно випередила час, проте більшість калгарців це зрозуміла лише після її смерті. На честь Енні в 1983 році в північно-східному районі Калгарі Уайтхорн відкрили середню школу її імені.
