На місці дитячого садочку на 11-ій авеню, між 5-ю та 6-ю вулицями, колись розташовувався Coconut Joe’s – один із найгарячіших барів, епіцентр нічного життя Калгарі кінця 1980-х – початку 90-х. Тоді 11-та авеню називалася Електрік-авеню. Замість вишуканих манікюрних салонів, меблевих бутиків і мистецьких галерей стояли два десятки барів, які, крім веселощів, принесли й чимало проблем. Детальніше про цю історію далі на calgarynka.
Електричні початки
Електрік-авеню підкралася в той час практично до всіх, навіть тих, хто був прямо в центрі всіх міських подій, як-от Ел Томпсон – пілот вертольоту з Вінніпега. Коли економіка повільно розвалювалася, він переїхав до Калгарі в 1981 році і почав працювати барменом у Claudio’s Group, оскільки кількість польотів значно зменшилася. Для балакучого й популярного бармена бути в такому місці означало ледь не те саме, що бути рок-зіркою.
Індустрія нічного життя мінлива, але Електрік-авеню розрослася завдяки вдачі та тому, що народилася в потрібний час. Коли хокейна команда «Калгарі Флеймз» здобула безпрецедентну перемогу в плей-офф проти «Едмонтон Ойлерз» у 1986 році, на проспекті зробили імпровізовану вечірку. Хлопець, який висів на даху закладу Bandito’s, спалив опудало канадського хокеїста Вейна Грецкі. Святкували так гучно, що поліція оточила весь проспект. Після зимових Олімпійських ігор у 1988 році вечірки знову заполонили Електрік-авеню. У наступному році «Флеймз» перемогли на Кубку Стенлі, що знову ж таки дало привід для вечірок.
Уболівальник команди з американського футболу «Піттсбург Стілерс» бармен Томпсон у цей час зустрів безліч знаменитосте й у одному місці, наприклад, легендарна Стілер Лінн Суонн, яка коментувала Олімпійські ігри для ABC Sports, завітала до Bandito’s, де він працював. Це було справжнє божевілля. Спортивні вболівальники просто розкидалися на барі 20-доларевими купюрами, постійно просячи налити їм пива.
Гучні часи на Електрік-авеню були пов’язані не лише зі спортивними подіями. Вечірки проводили майже щоночі. Поліцейські, які працювали там наприкінці 80-х, здебільшого ігнорували люде й, які приносили алкоголь, звертали увагу хіба що на дуже сильних п’яниць і розбишак. Поліціянти не дошкуляли барам, вони просто приходили й розмовляли з офіціантами, заводили дружбу з керівництвом, водночас своєю владою не зловживали. Однак така надмірна лояльність згодом призвела до сумних і навіть трагічних наслідків.
Бари конкурували між собою і часто вдавалися до екстремальних рекламних продажів напоїв задешево, щоби заманити нічну клієнтуру. З часом ціни стали занадто конкурентоспроможними, це просто вийшло з-під контролю. Панувала така собі «атмосфера Дикого Заходу». Певні правила були, але вони були нечіткі. Не було жодних реальних обмежень щодо того, скільки люди можуть випивати.
Осередок насильства
У 80-х роках насильство зазвичай приймало форму кулачних бійок. Висока концентрація барів разом із безліччю п’яних відвідувачів зробила нічні сутички постійним явищем.
Під час паніки, якщо хтось штовхав охоронців, починалася справжня битва, в якій не було жодних правил. Якщо викидайли хотіли когось вдарити, вони це робили. У міжсезоння охороняли бари та нічні клуби також футболісти Stampeders. Приїжджали підзаробити хлопці з маленьких міст, які, хоч і не були високими й масивними, але мали дуже сильну міць.
Професійні борці також були постійними відвідувачами Електрік-авеню. Наприклад, в одну з ночей завітав легенда Stampede Wrestling Макхан Сінг. Хтось із відвідувачів кидав у когось глечик з водою, але випадково потрапив у Макхана, що призвело до бійки.
На початку 1990-х років злочинність тільки виросла. У червні 1991 року газета Calgary Herald повідомила, що кількість пограбувань у цьому районі за рік зросла на 90%. Власників барів просили скоротити кількість напоїв, які подають, але прості прохання не давали результату. Потрібні були спеціальні години закриття, встановлені бізнесом.
Характер насильства також змінювався в гірший бік. У жовтні 1991 року політик Кент Гер став жертвою стрілянини з автомобіля. У той час він був членом хокейної команди «Маунт-Роял-Коледж Кугарс». Через це Кента паралізувало, відтоді він перестав ходити.
Втручання влади
Найкращою спробою міської влади виправити ситуацію був мініплан, який ввели в дію 18 червня 1991 року за поданням олдермена Барба Скотта. План сформував Консультативний комітет з питань планування цього району, до якого належали представники різних груп інтересів, серед яких були й прості жителі та поліцейські.
На той час на авеню розміщувалося 19 ресторанів/барів, місткістю приблизно 4000 осіб. Тому, заборонили відкриття нових ресторанів та барів площею понад 1500 кв. футів. Комітет розглянув і варіант зміни самої назви авеню, оскільки вона наче доповнювала пануючу запальну атмосферу. Загальний імідж 11-ї авеню як барного проспекту вирішили викорінити.
Однак усі ці заходи мало що зробили для покращення ситуації на території, яка вийшла з-під контролю. Підприємства, не пов’язані з нічним життям, побоювалися переїжджати в цей район через зростання насильства та вандалізму. Наприклад, у жовтні 1995 року на дві місцеві пари разом із парою з Торонто напала зграя з 20 молодиків на розі 11-ї авеню та 5-ї вулиці. Тоді поліція попередила людей трималися подалі від Електрік-авеню.
У середині 1990-х у цьому районі з’явився нічний клуб Cowboys та інші подібні до нього заклади. Таке велике скупчення барів і клубів у занадто малому просторі не давало змоги району відродитися з попелу. Тому, практично не маючи шансів на переродження, 11-та авеню, як велика бульбашка, повільно зменшувалася, а потім просто лопнула.
Електрік-авеню 2.0
Район перейменували на SoDo (South Downtown), бари і клуби витіснили численні галереї та бутики. Бар із живою музикою Broken City – майже єдина ознака колись вируючого тут нічного життя. Його відкрили у 2004 році креативні калгарці, які прагнули поєднати в одному місці різноманітне незалежне мистецтво та культуру розваг.
Оглядаючись назад, Електрік-авеню вважають прикладом, як не можна планувати та розбудовувати розважальний район. Із часом титул найпопулярнішої розважальної місцевості Калгарі перейняла 17th Avenue S.W., також відома як «Червона миля» (так її назвали під час розіграшу Кубка Стенлі від Flames у 2004 році, коли калгарці знову забивали бари та гуляли до ранку). Очевидні паралелі змусили багатьох хвилюватися, що цей проспект може стати ще однією Елетрік-авеню.
Однак 17-та авеню зовсім не схожа на Електрік-авеню у плані насильницьких інцидентів і кількості викликів до поліції. Ключовим фактором у забезпеченні керованості на 17-й авеню стали ліцензійні обмеження, які регулюють близькість розташування питних закладів.
Водночас разом із негативними аспектами Електрік-авеню, не можна забувати й про позитивні моменти. Наприклад, були випадки, коли перекривали проспект і насипали гору піску. Тоді вся ця територія перетворювалася на майданчик для пляжного волейболу. Під час святкування в той час в Університеті Калгарі Дня бермудських шортів, всі студенти сходилися на Електрік-авеню, тож іноді це був і простір, де поєднувалося розважальне з культурним.
