Жіночий літературний клуб Калгарі – місце зустрічі калгарських жінок, які люблять літературу. Це найстаріший клуб такого роду в Канаді. Більше на сайті calgarynka.
«Жінка з мрією»
Наприкінці 1860-х Енні Девідсон, яка народилася у провінції Нью-Брансвік, прибула до Калгарі з повним багажником книг. Вона була вдовою і хотіла жити біля своїх дітей, яких спершу було десятеро, однак шість із них померли від хвороб та нещасних випадків.
Девідсон розраджувала себе читанням класики та Біблії. У віці 68 років 6 лютого 1906 року вона вирішила заснувати Жіночий літературний клуб Калгарі. Щотижня членкині цього клубу зустрічалися у вітальні будинку Енні на 13 Avenue West. На першій зустрічі жінки розробили статут, обрали посадових осіб клубу та програмні теми. Перші зібрання були присвячені досить складним для сприйняття книгам, наприклад, політичним романам.
Кількість відвідувачів коливалася від 25 до 30. Щоби доєднатися до клубу, потрібно було заплатити 25 центів. Туди долучалися жінки, які прибули до Калгарі разом зі своїми чоловіками з інших міст та навколишніх ферм. Вони намагалися пристосуватися до життя в громаді, завести нові знайомства та втекти від домашніх турбот, аби мати хоч якесь дозвілля.
Згодом Девідсон зрозуміла, що громаді потрібна бібліотека, тому подала петицію про першу публічну бібліотеку в Калгарі. Розмарі Грібель, директорка з обслуговування Калгарської публічної бібліотеки, неодноразово розповідала, що Енні була жінкою з мрією, яка пройшла через різні труднощі, але була сповнена рішучості організувати місце для літературних зустрічей.
Будівництво бібліотеки
Для реалізації ідеї Девідсон зв’язалася з американським філантропом Ендрю Карнегі, який заробив свої статки на сталеливарній промисловості США. Він любив читати книги, тому, маючи фінансову змогу, жертвував кошти на будівництво безкоштовних публічних бібліотек по всій Північній Америці.
Енні змогла домовитися з Карнегі про допомогу в розмірі 80 000 доларів на будівництво бібліотеки в Калгарі. Проте міська рада, що складалася лише з чоловіків, заявила, що вони підтримають таку ініціативу лише, якщо Енні назбирає підписи від 10% чоловіків Калгарі (жінкам тоді ще не дозволяли голосувати).
Це було завдання не з простих, адже багато хто не любив Карнегі, вважаючи, що він заробив свої статки нечесним шляхом. Проте за дві спроби підписи вдалося зібрати, тож місто внесло свої 20 000 доларів і дало земельну ділянку, а провінція пожертвувала 10 000 доларів на купівлю 5000 книг.
Бібліотеку відкрили в 1912 році. Це двоповерхова будівля з пісковика з колонами, кам’яними сходами та вигнутим фасадом, розміщена в Центральному меморіальному парку. Сама ж Девідсон не встигла побачити бібліотеку. Вона переїхала до Монреаля до її відкриття і невдовзі померла.
Що було далі?
Першим бібліотекарем став Олександр Калхун. Він створив там програму для дітей, адже традиційно бібліотеки були призначені лише для дорослих. Калхун також запустив безкоштовні уроки гуманітарних і соціальних наук для дорослих. Коли почалася Велика депресія, бібліотека стала настільки популярною, що довелося обмежити кількість книг, аби мати можливість перевіряти, чи всі з них залишилися на полицях. У 1959 році відкрили новий відділ для хлопчиків і дівчат у цій бібліотеці.
Щодо самого жіночого літературного клубу, то жінки зустрічалися в публічній бібліотеці в другій половині дня у жовтні, листопаді, березні та квітні. Після початку пандемії COVID-19 вони організовували свої зустрічі віддалено за допомогою Zoom.
Кількість активних членкинь клубу ніколи не була сталою, приблизна їхня кількість завжди становила 30 жінок. Формат клубу залишався незмінним: учасниці виступали з доповідями про твори автора, що представляв літературну тему року, акцентуючи увагу на літературних аспектах творчості автора, його біографії та на уривках із книг, а потім тривала дискусія. Іноді запрошували гостей-доповідачів, серед яких і самі письменники.
До слова, біля кожного входу до Меморіального парку було встановлено чотири цементні таблички на честь цього клубу, а в самій бібліотеці встановили бронзову дошку, аби увіковічнити пам’ять про Енні Девідсон.
